ReAl

Колись давно-давно, десь у 1997-98 роках, точніше вже важко згадати, трапилося мені зробити одну роботу. На той час по Києву їздило вже сотні зо дві американських таксометрів «Pulsar». Чи то пів сотні їздило, а ще дві було вже замовлено. Неважливо. Все було б нормально, аж раптом змінилися вимоги до цих пристроїв.

Бачите, американці ну зовсім не розбираються у тому, як підняти економіку країни. В тих таксометрах і фіскальної пам’яті не було, і чек друкувався лише при натисканні спеціальної кнопки на вимогу пасажира. Деяка статистика (кількість поїздок та загальна сума) набиралася у мікросхемці FRAM FM24C16 на два кілобайти, але її можна було скинути у будь-який момент, це була інформація «для довідки» для самого таксиста.

Ну так от з метою покращення всього, що можна покращити, вийшли вимоги, згідно яких таксометри ставали не лише засобами вимірювання, а й касовими апаратами. Протягом певного часу необхідно було замінити тих «американців» на такі, що відповідають вимогам. А таких, по перше, «не дуже і було», а по друге, було б недешево.

І було прийнято рішення розібратися в схемі, дотулити до неї що треба (мікросхему 27С512 фіскальної пам’яті довелося чіпляти на кілька вільних ніг мікроконтролера через ланцюжок 74HC595 та 74HC597), написати нову програму, пройти сертифікацію…
Заразом у нову програму було додано роботу з радіомодемом та зчитувачем магнітних карт власного формату. Для Укрпромінвест-таксі на цьому було зроблено локальну платіжну систему з можливістю розплатитися за поїздку такою карткою.

Причому все це до підставки під чашку? Та дуже просто.

Американські таксометри було зроблено на філіпсівському мікроконтролері P87C51FB, в новіших P87C51RB. Дурниця: стоїть мікроконтролер з PCA, але виходи PCA працюють як звичайні ніжки для програмного I2C та вмикання світлодіодів, а імпульси на електромагніти 4-голкового матричного принтера формуються програмно на звичайних ногах.
Мікросхеми у корпусі PLCC-44 — «одноразові», стояли у панельках. Звісно, їх вже не можна було перешити, тому навзамін ставилися «флешові» AT89C55, пізніше в системах з ЛПС (тобто з радіомодемом та зчитувачем магнітних карт) AT89C51RC.

Ще не зрозуміло про підставку?

Ну так от. Ці P87C51 було залочено на третій рівень. Тому їх неможливо було використати навіть з зовнішньою пам’яттю програм, ніжка EA не діяла. А в той час у нас якраз випускалася невеликими кількостями «коробочка» з 80c31 та «неліквідними» 27С64, туди ці процесори якраз пішли б 🙁

В результаті набралося кілька сотень отаких шматочків пластику з ніжками.

Ще тоді я хотів зробити собі з них підставку під чашку з чаєм. Але зміг надсипати собі тріхи цієї «матеріальної цінності» років через п’ять, вже десь у 2003-му. Не пройшло і десять років, як я добрався до того мішечка. Та й то лише тому, що мені про нього перед відпусткою нагадали 🙂
Поклав контролери в положення «dead bug» («мертвий жук» — лапками догори) на рівну поверхню, припаяв і маю:

Зробив відразу дві. Як каже наш технолог, по можливості технологічне обладнання має бути відразу зроблене з запасом, щоб «якщо що», то швидко замінити і потім вже ремонтувати. А чай та мате є невід’ємною частиною мого технологічного процесу. То Карлсон на варенні працював, для мене ж якщо не пальним, то каталізатором є чай.

Ще на парочку підставок компонентів залишилося 😉

До речі, підставка як така не дуже і потрібна, бо сучасні меблі від гарячої чашки не псуються. Завдання підставки — позначити на робочому столі місце для чашки, щоб щупи осцилографа, різні викрутки/пінцети/плати/папірці на це місце не зазіхали.